Suchergebnisse

The purpose of the article is to clarify the role and influence of the European Commission in the process of developing and implementing of the EU's enlargement policy. The relevance of the research is due to the important role of EU's enlargement policy in the process of European integration and EU external action in general as well as the well as the value of the European Commission for the successful completion of the accession process. The research draws on the scientific papers of foreign scientists and documents and analytical materials of the European Commission.Enlargement policy is the most dynamic and successful policy of the Union, through which the EU has extended its influence to almost the entire European continent. Today, in many respects, this policy has a much stronger effect on the nature and content of European integration than other European Union policies, and is one of the decisive features of this process. Among the key actors in the enlargement policy are the Council of the European Union, the European Parliament and the European Commission. The latter being an institution that directly works with all candidate countries throughout their accession process. And once negotiation talks start, the Commission plays a crucial role accompanying the candidate countries throughout the reform process, establishing very close relations with them.Formally, in enlargement matters, the European Commission rather functions as a «technical assistant» of the Council. According to the TEU, the role of the Commission is limited to the delivery of opinions on a membership application and to technical-administrative assistance of the Council. But through expanding its own authority, evolution of the decision-making process, as well as the ability to set certain conditions and terms and set the tone in the negotiations, the Commission has become the actual leader in the development and implementation of the EU's enlargement policy. As the accession process continues to complicate, in particular due to an increase in EU conditionality, the role and influence of the European Commission will steadily increase. The dynamics of this trend can be influenced by the choice of the scenarios of further EU development by 2025, which should be made by Member States before the beginning of the new institutional cycle in 2019. ; Политика расширения является самой динамичной и успешной политикойСоюза, благодаря которой ЕС распространил свое влияние почти на весь Европейский континент. Сегодня во многих аспектах эта политика намного сильнее влияет на характер и содержание европейской интеграции, чем другие политики Союза, и является одной из определяющих особенностей этого процесса. Среди ключевых субъектов политики расширения – Совет ЕС, Европейский Парламент, Европейская Комиссия – последняя является институтом, который непосредственно взаимодействует со странами-кандидатами во время всего процесса поступления. Благодаря расширению собственных полномочий, эволюции процедуры принятия решений, а также возможности ставить определенные условия и задавать тон в переговорах, Комиссия стала фактическим лидером в разработке и имплементации политики расширения. По мере дальнейшего усложнения процесса вступления, в частности из-за увеличения объема обусловленности, роль и влияние Европейской Комиссии будут неуклонно расти. На динамику этого тренда может повлиять выбор сценария дальнейшего развития ЕС до 2025 г., который должны сделать государства-члены до начала нового институционального цикла в 2019 г. ; Політика розширення є найдинамічнішою та найуспішнішою політикою Союзу, завдяки якій ЄС поширив свій вплив майже на весь Європейський континент.Сьогодні у багатьох аспектах ця політика набагато сильніше впливає на характер та зміст європейської інтеграції, ніж інші політики Союзу, і є однією з визначальних особливостей цього процесу. Серед ключових акторів політики розширення – Рада ЄС, Європейський Парламент та Європейська Комісія – остання є інститутом, який безпосередньо взаємодіє з країнами-кандидатами під час всього процесу вступу. Завдяки розширенню власних повноважень, еволюції процедури прийняття рішень, а також можливості встановлювати певні умови та задавати тон у переговорах, Комісія стала фактичним лідером у розробленні та імплементації політики розширення. У міру подальшого ускладнення процесу вступу, зокрема через збільшення обсягу обумовленості, роль і вплив Європейської Комісії неухильно зростатимуть. На динаміку цього тренду може вплинути вибір сценарію подальшого розвитку ЄС до 2025 р., який мають зробити держави-члени до початку нового інституційного циклу в 2019 р.

The purpose of the article is to consider of IFIs conditionality as a mean of external influence in contemporary international relations by analysis of formation and development of this instrument in the World Bank and the IMF policies. Relevance of the research is due to conditionality role, which is an instrument of external influence of IFI, military-political alliances, and integration associations in contemporary international relations. The study used scientific works of foreign scientists and documents and analytical materials of the IMF.Conditionality as an instrument of influence in international relations formed and evolved in the process of the IFIs (World Bank, IMF) performance, which were created after the Second World War. The key periods of conditionality evolution are 1944–1979, 1980–2002, and since 2003 and currently, during which the instrument has undergone some qualitative and quantitative changes. In 1979 the IMF Executive Committee approved the conditionality guidelines that were revised in 2002. However, conditionality is not clearly defined in the provisions of the Articles of Agreement or any IMF decisions. Fund rather loosely interprets its content according to Article V of the Articles of Agreement, which determines the conditions governing use of general resources of the IMF. Over time, this legal uncertainty of the conditionality has led to a significant increase in the number and nature of the IMF's conditions.Critiques of MFIs conditionality generally apply to such problems: poor performance and effectiveness, weakness and instability of externally initiated reforms, proliferation of conditions, and infringement of national sovereignty of borrowing countries. Although the IMF conditions mostly are based on best practices and theoretical findings, they often do not take into account political, social, cultural, and environmental features and limitations.Further development of conditionality, its transformation into an efficient and effective tool of external influence, goes on within EU enlargement policy. Adoption of the Copenhagen accession criteria allows EU an unprecedented opportunity to exert influence over the candidate and potential candidate countries, which led to outstanding transformations in post-communist space. Considering the above, an important research objective is to study the phenomenon of conditionality, in particular EU conditionality, forecasting trends for its further development, including taking into account changes in both global and European political landscapes ; Обусловленность играет заметную роль в современных международных отношениях, поскольку является инструментом внешнего влияния международных финансовых организаций (МФО), военно политических блоков и интеграционных объединений. Под влиянием обусловленности государства берут на себя политические обязательства по проведению определенных реформ и/или действиям в заданном направлении. В качестве инструмента влияния обусловленность сформировалась и эволюционировала в процессе деятельности, созданных в послевоенное время МФО (Всемирный банк, Международный валютный фонд). В течение своего развития обусловленность МФО претерпела как количественные, так и качественные изменения, однако до сих пор она не имеет четкого определения в положениях учредительных документов или решениях МВФ. Со временем, правовая неопределенность обусловленности привела к существенному росту количества и изменению характера условий МВФ. Дальнейшее развитие обусловленности, превращение ее в эффективный и действенный инструмент влияния в международных отношениях, происходит в рамках политики расширения ЕС. ; Обумовленість відіграє помітну роль в сучасних міжнародних відносинах, оскільки є інструментом зовнішнього впливу міжнародних фінансових організацій (МФО), військово-політичних блоків та інтеграційних об'єднань. Під впливом обумовленості держави беруть на себе політичні зобов'язання щодо проведення певних реформ та/або дій у визначеному напрямі. Як інструмент впливу обумовленість сформувалась й еволюціонувала в процесі діяльності, створених в повоєнний час МФО (Світовий банк, Міжнародний валютний фонд). Впродовж свого розвитку обумовленість МФО зазнала як кількісних, так і якісних змін, однак й дотепер вона не має чіткого визначення в положеннях установчих документів або в рішеннях МВФ. З часом, правова невизначеність обумовленості привела до істотного зростання кількості та зміни характеру умов МВФ. Подальший розвиток обумовленості, перетворення її на ефективний та дієвий інструмент впливу в міжнародних відносинах, відбувається у межах політики розширення ЄС.

Досліджено ключові віхи історичної еволюції обумовленості ЄС від початку процесу європейської інтеграції в 1950-х рр. і до етапу розширення ЄС на посткомуністичний простір у 2000-х рр. Встановлено, що провідною тенденцією розвитку обумовленості ЄС у зазначений період є неухильне зростання її обсягу, тобто кількості та якості вимог і критеріїв їх виконання. Стисло охарактеризовано відмінності в застосуванні обумовленості ЄС щодо західноєвропейських і посткомуністичних країн. З'ясовано, що інституціалізація обумовленості ЄС та її посилення стосовно європейських посткомуністичних країн в 1990-х – 2000-х рр. були викликані необхідністю докорінної трансформації їх суспільно-політичного ладу та економічної моделі. В окрему групу аналізу виділено пострадянські країни, які уклали з ЄС угоди про асоціацію (Грузія, Молдова, Україна) та визначені їх особливості в контексті застосування обумовленості. Окремо розглянуто розвиток обумовленості у відносинах між ЄС та Україною. Виявлено, що обсяг обумовленості ЄС щодо України змінювався залежно від її зовнішньополітичного курсу, а також характеру і темпу внутрішніх реформ. Зроблено припущення, що майбутнє обумовленості ЄС, зокрема її обсяг, залежатиме від того, який сценарій подальшого розвитку ЄС до 2025 р. буде обрано його державами-членами.

The integration relations between Norway and EU have been studied in the article. The core of the Norwegian model of participation in the European integration process is the integration without co-determination. Norway is simultaneously both outside and inside the EU. The country is not a member of the EU and it does not participate in any decision-making and policy-making process in the EU and it is also excluded from important aspects of the cooperation, such as Economic and Monetary Union and Common external and security policy. But, Norway has adopted nearly three-quarters of the EU legislation, and it has implemented this legislation more effectively than many of the EU Member States. From the EU's perspective, Norway is the third country with which the EU is most closely integrated. It has been noted that this Norwegian model has become the subject of intense internal political debates in the UK during the national preparations for the national referendum on the future of this country in the Union. The fundamental characteristics of the Norwegian model of integration with the EU has been identified and described. Thus, Norway doesn't have the unified institutional structure, with the help of which its relationships with the EU are regulated. An important characteristic of Norway's agreements with the EU is that they do not have their own material. Also, they are indefinite and are characterized by a substantial gap between formality and reality. Other fundamental characteristics of Norway's integration with the EU are that this process is reactive, asymmetrical, and remarkably pragmatic. Moreover, Norway's model of integration depoliticizes many important issues. It has been found that the main pillar of EU – Norway relations is EEA agreement. It is the largest and the most important international legal document, which comprises most of the bilateral cooperation and influences the entire model of association. It has been determined that the key negative feature of Norwegian model of relations with the EU ...

The key milestones of the EU conditionality historical evolution, which it applies mainly in two areas of policy: aid and expansion, are researched. The conditionality of assistance relates to the EU relations with developing countries, and the conditionality of membership, which is used in the process of the Union's enlargement. In the process of European integration, the conditionality of membership evolved from the establishment of minimum requirements for applicant countries (criteria of democracy and European identity) in the 1950s to the development of an institutionalized system of requirements based on criteria groups in the 1990s. Important milestones in the development of conditionality were democratic revolutions in the middle of 1970s in the Southern Europe countries (Greece, Spain, Portugal) and the collapse of the communist regimes in 1989 – 1991 in the Central and Eastern European countries and the USSR. The capacity of conditionality (quantity and quality of requirements and criteria for their implementation) began to gradually increase and reached its peak with the adoption of the Copenhagen Accession Criteria in 1993, which were clarified and supplemented by decisions of the Madrid (1995) and Luxembourg (1997) EU summits. Post-communist countries faced a significant amount of conditionality, which is growing all the time and qualitatively changing. In the process of studying the evolution of the EU conditionality with regard to post-communist countries, post-soviet countries (Georgia, Moldova, and Ukraine) were marked as separate group which identifies European integration as a strategic foreign policy priority. The peculiarity of these countries is that they do not have a formal prospect of accession, but, on the contrary, have concluded Association Agreements with the EU, whose purpose is to maximally approach the Union by achieving political association and economic integration. In addition, all these countries are still in the zone of political and socio-economic turbulence caused by both internal and external factors. A key external factor is the aggressive policy of the Russian Federation, which aims to destabilize the situation in these countries and break their course towards European integration.The conditionality in the relations between the EU and Ukraine evolved from the framework agreement, which was not conditional, to the Association Agreement, the achievement of which is due to the implementation (first of all for Ukraine) of both political and economic requirements. It has been established that the EU conditionality regarding to Ukraine has varied according to its foreign policy course, as well as the nature and pace of domestic reforms. The EU conditionality can be a powerful stimulus for internal transformation in Ukraine, prompting the country's leadership to continue and intensify reforms. At the moment, the Association Agreement is a key document that will shape the nature of Ukraine – EU relations in the long-term prospective.The future of the EU conditionality, in particular its size, will depend on which scenario of further EU development will be chosen by its member states by 2025. ; Исследованы ключевые вехи исторической эволюции обусловленности ЕС от начала процесса европейской интеграции в 1950-х годах и до этапа расширения ЕС на посткоммунистическое пространство в 2000-х годах. Установлено, что ведущей тенденцией развития обусловленности ЕС в указанный период является неуклонный рост ее объема, то есть количества и качества требований и критериев их выполнения. Кратко охарактеризованы различия в применении обусловленности ЕС в отношении западноевропейских и посткоммунистических стран. Выяснено, что институциализация обусловленности ЕС и ее усиление относительно европейских посткоммунистических стран в 1990-х – 2000-х годах были вызваны необходимостью коренной трансформации их общественно-политического строя и экономической модели. В отдельную группу анализа выделены постсоветские страны, заключившие с ЕС соглашения об ассоциации, (Грузия, Молдова, Украина) и определены их особенности в контексте применения обусловленности. Отдельно рассмотрено развитие обусловленности в отношениях между ЕС и Украиной. Выявлено, что объем обусловленности ЕС относительно Украины менялся в зависимости от ее внешнеполитического курса, а также характера и темпа внутренних реформ. Сделано предположение, что будущее обусловленности ЕС, в частности ее объем, будет зависеть от того, какой сценарий дальнейшего развития ЕС до 2025 г. будет избран его государствами-членами. ; Досліджено ключові віхи історичної еволюції обумовленості ЄС від початку процесу європейської інтеграції в 1950-х рр. і до етапу розширення ЄС на посткомуністичний простір у 2000-х рр. Встановлено, що провідною тенденцією розвитку обумовленості ЄС у зазначений період є неухильне зростання її обсягу, тобто кількості та якості вимог і критеріїв їх виконання. Стисло охарактеризовано відмінності в застосуванні обумовленості ЄС щодо західноєвропейських і посткомуністичних країн. З'ясовано, що інституціалізація обумовленості ЄС та її посилення стосовно європейських посткомуністичних країн в 1990-х – 2000-х рр. були викликані необхідністю докорінної трансформації їх суспільно-політичного ладу та економічної моделі. В окрему групу аналізу виділено пострадянські країни, які уклали з ЄС угоди про асоціацію (Грузія, Молдова, Україна) та визначені їх особливості в контексті застосування обумовленості. Окремо розглянуто розвиток обумовленості у відносинах між ЄС та Україною. Виявлено, що обсяг обумовленості ЄС щодо України змінювався залежно від її зовнішньополітичного курсу, а також характеру і темпу внутрішніх реформ. Зроблено припущення, що майбутнє обумовленості ЄС, зокрема її обсяг, залежатиме від того, який сценарій подальшого розвитку ЄС до 2025 р. буде обрано його державами-членами.

У статті розглядаються пропозиції, висунуті нещодавно міністрами урядів Німеч-чини та Франції – З. Габріелем і Е. Макроном щодо радикально глибокої інтеграції дер-жав-членів єврозони. Сильніша єврозона має стати ядром поглиблення європейськоїінтеграції. Міністри пропонують максимально оновити архітектуру єврозони шляхомстворення її бюджету та забезпечення його власними джерелами наповнення, посилен-ня виконавчих повноважень за допомогою створення групи єврозони в ЄвропейськомуПарламенті та посади підзвітного їй члена Європейської Комісії, який має зосередитисвої зусилля на фіскальній політиці, а також економічному зростанні, інвестиціях тастворенні робочих місць. Міністри зазначають, що в ЄС мають знайти і втілити в життятакі засоби, за допомогою яких європейський спільний інтерес не буде більше відріз-нятись від національних інтересів держав-членів. Робиться висновок про те, що погли-блення європейської інтеграції, оновлення ЄС шляхом подальшого реформування йогоправової та інституційної систем вигідне для України, оскільки успішність внутрішніхреформ в Україні, вектор розвитку нашої держави, її цивілізаційний вибір значною мі-рою залежатимуть як від успішності проекту об'єднаної Європи в цілому, так і йогоключових елементів – єдиного внутрішнього ринку та єдиної європейської валюти. ; The article deals with the proposals recently put forward by government ministers of Germany and France S. Gabriel and E. Macron on radically deep integration of eurozone Member-states. A stronger eurozone should be the core of a deepened EU. Ministers offer to upgrade eurozone architecture by creating its budget which would have its own revenues, strengthening the executive powers through the creation of the eurozone grouping within the European Parliament and position of a member of the European Commission, whichcould embody this stronger eurozone focusing on fiscal policy but also on growth, investment and job creation. The Ministers noted that the EU have to find and implement the means by which European general interest will ...

The article deals with the mechanism of European citizens' initiative which was determinedby the provisions of the Lisbon Treaty and implemented in practice by a regulationof the European Parliament and the Council in April 2012. An author considers indetail the basic principles and main stages of the procedure of European citizens' initiativemechanism, including their features, key players and timeframe. Much attention is paidto consideration of already existing experience of European citizens' initiative mechanismpractical implementation and outcomes of the first three initiatives that have successfullypassed all stages of the procedure and examined by the Commission. The subject-mattersand objectives of European citizens' initiatives are also analyzed, including open and closedinitiatives as well as obsolete ones (withdrawn by organizers, gained insufficient supportby citizens) and initiatives which did not registered by the Commission. It is concluded thatthe future of a strong European democracy and the public's acceptance of the EU dependvery much on whether the European Citizens' Initiative is politically taken seriously andundergoes meaningful reform. ; . ; Стаття присвячена розгляду механізму європейської громадянської ініціативи, пе-редбаченого положеннями Лісабонського договору та запровадженого у практику по-становою Європейського Парламенту та Ради ЄС у квітні 2012 р. Детально розгляда-ються базові засади та основні етапи процедури механізму громадянської ініціативи,зокрема їх особливості, ключові гравці та часові терміни. Значна увага приділяєтьсявивченню наявного вже досвіду практичної реалізації механізму громадянської ініці-ативи, аналізу результатів розгляду Європейською Комісією перших трьох ініціатив,які успішно пройшли всі етапи процедури. Аналізуються також предмети і цілі грома-дянських ініціатив, у тому числі відкритих, закритих, відкликаних організаторами,не підтриманих громадянами і не зареєстрованих Комісією. Робиться висновок про те,що майбутнє сильної європейської демократії та ...

This paper explores institutional support of the EU-Ukraine Association Agreement implementation, which provisional application started of November 1, 2014. It is emphasized that the institutional framework of the Agreement is typical for European political practice, since it involves creation not only joint decision-making bodies at the ministerial level, but bodies which provide a forum for exchange of views and cooperation between Ukraine and the EU parliamentarians and regular meetings of civil society representatives. On the basis of Rules of procedures of the Association Council and the Association Committee provisions adopted by the parties it is revealed the features of their functioning, including decision-making. An author explores process of Ukrainian part of Civil Society Platform creation and analyzes the problems that arose during the formation of its composition. It is concluded that the proper functioning of the institutional framework of the Agreement will promote the Europeanization of public administration in Ukraine. ; . ; В статті розглядається інституційне забезпечення виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, тимчасове застосування якої розпочалося з 1 листопада 2014 р. Підкреслюється, що інституційна структура Угоди є типовою для європейської політичної практики, оскільки вона передбачає створення не лише спільних органів прийняття рішень на міністерському рівні, а й органів, які слугують форумом для обміну думками та співпраці між парламентарями України та ЄС і регулярних зустрічей представників організованого громадянського суспільства сторін. На основі аналізу положень ухваленого сторонами регламенту Ради асоціації та Комітету асоціації з'ясовано особливості їх функціонування, зокрема процесу прийняття рішень. Розглянуто процес створення української частини Платформи громадянського суспільства та проаналізовано проблеми, які виникли під час формування її складу. Зроблено висновок про те, що повноцінне функціонування інституційної структури Угоди сприятиме європеїзації ...

This paper explores the actual status and current problems of gender equality in theworld through the prism of the Global Gender Gap Index, which published in the GlobalGender Gap Report 2014, prepared by the World Economic Forum. Based on the data andusing the methodology of the Report the paper analyses regional differences in achievinggender equality, components and features of dedicated countries ranks in each region, aswell as gender gaps closing general trends in 2006–2014 years. The author analyses theoutput variables of Ukraine's rating and finds out its place in the Global Index comparedto the post-communist countries and countries that have signed an association agreementswith EU. Economic and policy implications of gender equality are analyzed. ; . ; В статті розглядаються сучасний стан та актуальні проблеми ґендерної рівностів світі крізь призму Глобального індексу ґендерного розриву, який опубліковано вЗвіті щодо глобального ґендерного розриву в 2014 р., підготовленого Всесвітнім економічнимфорумом. На основі даних та за допомогою методології звіту аналізуютьсярегіональні відмінності в досягненні ґендерної рівності, складові та особливості рейтингуокремих країн кожного регіону, а також загальні тенденції в подоланні ґендерноїнерівності в 2006–2014 рр. Аналізуються вихідні змінні рейтингу України,з'ясовується її місце в глобальному індексі, порівняно з посткомуністичними країнамита країнами, які підписали угоди про асоціацію з ЄС. Розглядається вплив утвердженняґендерної рівності на економіку та політичну сферу.